Литературно-художественный интернет-журнал

15 вересня 2015 року директор Державного архіву Миколаївської області Лариса Левченко презентувала на телеканалі Миколаївської обласної державної телерадіокомпанії новий цикл телепередач, які будуть виходити в рубриці «Погляд у минуле». Задум циклу виник давно: поштовх дали листи генерала артилерії Василя Миколайовича Данилова з фронтів російсько-японської (1905–1907 рр.) та Першої світової війни до дружини Марії. Думки про презентацію історії через призму людської особистості, сприймання людиною навколишніх подій, емоційні переживання співпали з потребою популяризації фондів особового походження, що зберігаються держархівом області. Саме ці фонди стали основою для нового циклу телепередач. Планується, що в телесюжетах буде висвітлюватися життя, професійна, наукова, творча, громадська діяльність відомих миколаївських краєзнавців І. Ш.Авербух, Д.І.Заковоротнього, В.Р.Ліфанова, Ш.С.Людковського, П.Д.Мущинського, акторів В.Ф.Високова, М.П.Васильчикової, лікаря В.А.Страдомського, учителів І.Д.Зіздо, А.М.Топорова, І.А.Рапопорта, музикознавців Л.І.Носова та О.П.Макаренка, завідувача Миколаївським історико-археологічним музеєм С.І.Гайдученка, скульптора О.А.Здиховського, головного редактора газети «Южанін» Д.М.Кокізова, журналіста А.М.Колесника, режисерів Д.О.Крамського, Г.І.Дерябіна, письменників і поетів К.В.Курашкевича, Л.В.Куліченка, Б.Й.Слободянюка, народних депутатів Д.В.Лісничого, М.М.Рябошапки та інших видатних діячів Миколаївщини, які здійснили значний внесок у розвиток краю або збирали документи про його історію. Діяльність держархіву з популяризації фондів особового походження спрямована на залучення до зберігання в архіві нових документальних зібрань наших відомих земляків, роз’яснення законодавства у сфері Національного архівного фонду України, пропагування надійності та гарантованості збереження документального надбання в державних архівах України. Приємно, що до реалізації проекту долучилися молоді тележурналісти, серед яких минулорічний студент Л.Левченко по ЧДУ імені Петра Могили Артур Зайонц.

Перший сюжет присвячено Володимиру Володимировичу Рюміну – інженеру, педагогу, популяризатору ідей К.Е.Ціолковського. Він народився не в Миколаєві, а в селі Велика Усмань Воронезької губернії 29 червня (12 липня) 1874 р. Рюмін походив із надзвичайно талановитої родини. Його прадідусь по лінії матері, Карл Людвіг Енгель (1778-1840 рр.), був архітектором, більшість життя провів у Гельсинфорсі, де спроектував будинок міської думи, губернаторського палацу, університету, обсерваторії і бібліотеки. Дідусь, Альберт Карлович Енгель, щоправда, був жандармським полковником, зате бабуся, Марія Сергіївна, закінчила Санкт-Петербурзьку академію мистецтв і присвятила себе малюванню. Батько, Володимир Володимирович Рюмін-старший, походив із дворян Херсонської губернії, був учнем Д.І.Менделєєва, інженером-технологом, засновником організації «Зібрання техніків і робітників», займався науковими дослідженнями, багато писав. Його наукові та науково-популярні статті друкували такі журнали як «Природа і люди», «Сільський господар», «Навколо світу», «Нива». В.В.Рюмін 1891 р. закінчив Лодзинське вище ремісниче училище, був студентом Ризького політехнікуму, вільним слухачем фізико-математичного факультету Московського університету. Затим переїхав до Харкова, навчався в Харківському технологічному університеті, після закінчення якого працював на ракетному заводі у Миколаєві. Невдовзі В.В.Рюмін розпочав викладацьку діяльність: викладав фізику та інші технічні дисципліни в Миколаївському технічному залізничному училищі, Миколаївському середньому механіко-технічному училищі. 1917 р. втратив слух і вийшов у відставку. Однак, вже 1918 р. знову став до роботи завідувачем відділу Інституту учбових посібників. З 1920 р. був інструктором-консультантом місцевої профосвіти. Весь 1922 р. за дорученням Харківської профосвіти укладав підручник з історії технічної культури, який, незважаючи на схвальні відгуки, не був виданий. З січня 1923 р. остаточно вийшов на пенсію. Всеукраїнський комітет сприяння вченим за 30-річну наукову діяльність допоміг йому отримати так звану персональну пенсію (200 руб.). В.В.Рюмін тоді вже був важко хворою людиною, майже увесь час він був прикованим до ліжка. За ним доглядала дружина Тетяна Володимирівна (друга дружина, перша – Ольга Андріївна), яка, між іншим, переписувала його статті, ходила до бібліотеки за матеріалами, вела переписку. У своїй автобіографії Рюмін написав: «И все же по мере слабых сил продолжаю работать, т.к. считаю, что пока можешь держать карандаш в руке, обязан делиться своими знаниями с другими. Горько умирать именно теперь, когда страна под руководством гениального [нерозбірливо] быстро идет к счастливой, [нерозбірливо] жизни» (ДАМО, ф.Р-2859, оп.1, д.1, л.1-2). Помер В.В.Рюмін 8 квітня 1937 р., залишивши після себе майже 100 книг та близько 1000 наукових статей.

Біографічні документи, наукову та творчу спадщину В.В.Рюміна передала до Державного архіву Миколаївської області його дружина Тетяна Володимирівна Рюміна. Сьогодні це фонд особового походження «Р-2859. Рюмін Володимир Володимирович (1874-1937) – інженер-технолог, педагог, пропагандист ідей К.Е.Ціолковського», який містить: рукописи підручників, книг, статей, листів, поем, віршів В.В.Рюміна, а також зібрані ним матеріали, серед яких документи та статті, що надходили до редакцій заснованих В.В.Рюміним журналів «Физик-любитель» (1904-1908 рр.) та «Электричество и жизнь» (1910-1918 рр.). Книги та статті В.В.Рюміна видавалися російською, українською, білоруською, болгарською, німецькою, татарською, туркменською, грузинською, азербайджанською мовами та друкувалися величезними накладами. Ось невеликий перелік із написаного: «Краткий очерк главнейших органических соединений» (1903); «Элементарная техническая минералогия» (1904), «Технология воды и топлива» (1905), «История говорящей машины» (1905); «Простейшие опыты по химии» (1905); «Фальсификации пищевых продуктов и определение подделок» (1906); «Учение о магнетизме и электричестве» (1908); «Домашнее приготовление минеральных красок» (1909); «525 систематизированных опытов по химии» (1910); «Крашение шерстяных пряжи и тканей» (1910); «Кустарное окрашивание кожи» (1910); «Кустарное производство бетонных тротуарных и половых плиточных лестничных ступеней и площадок» (1910); «Опыты по электричеству на самодельных приборах» (1910); «Чудеса техники» (1910); «Настольный справочник электротехника-любителя» (1911); «Популярно-научные очерки и рассказы» (1914); «Беспроволочный телеграф» (1915); «Опыты с прохождением тока через газы малой упругости» (1917); «Современная электротехника. Электрический ток» (1921); «Современная электротехника. Электрификация добывающей промышленности» (1923); «Беседы о магнетизме» (1925); «Занимательная химия» (1925); «Химическая лаборатория любителя» (1925); «Для юных химиков. Начатки знаний» (1926); «Що їсть і п’є паротяг» (1929); «Цікава хімія» (1930); «Сухопутный транспорт и его история» (1930); «Водний транспорт у минулому та сучасному» (1930); «Техніка навколо нас» (1930); «Джін Елі Вітнея» (1930); «На повітряних шляхах» (1931); «Саморобні прилади з електротехніки» (1931); «Як додумалися люди до сучасних машин» (1931); «Як люди навчилися чути за тисячі кілометрів» (1931); «Занимательная электротехника на стройке» (1933); «Наука на досуге» (1935); «К.Е.Ціолковський» (1935, 1937) і т.д. Незадовго до смерті В.В.Рюмін писав: «Я счастлив, что дожил до того времени, когда имею возможность писать не для сотен читателей из господствующих классов, а буквально для сотен тысяч тружеников. Так, моя «Занимательная химия» разошлась на русском, украинском и других языках тиражом почти в 150 тысяч экземпляров. А количество читателей всех моих книг и статей в журналах, можно надеяться, исчисляется миллионами. Говорить перед такой аудиторией – это счастье …» (ДАМО, ф.Р-2859, оп.1, д.129, л.6).

В.В.Рюміна пам’ятають в світі як популяризатора ідей К.Е.Ціолковського про міжпланетний простір і польоти космічних кораблів. Учені листувалися близько 30 років. В.В.Рюмін уперше написав про Ціолковського у 1932(1933) р. в брошурі «Пионер штурма космоса»: «Давно это было. Около 20 лет тому назад. Попала мне в руки тоненькая брошюра «Ракета в космическом пространстве». Имя ее автора К.Э.Циолковского мне уже, между прочим, было знакомо по другой его работе «Аэростат металлический управляемый». Но одно дело аэростат, плавающий в воздухе, другое дело – полеты в межзвездном пространстве. Да еще и на ракете!... Прочитал раз, другой… Убедился, что Циолковский не только один из многих завоевателей воздушной стихии. Это гений, открывающий будущим поколениям путь-дорогу к звездам. О нем надо кричать… Его идеи надо сделать достоянием по возможности для самих широких читательских масс» (ДАМО, ф.Р-2859, оп.1, д.129, л.3). Сам К.Е.Ціолковський писав В.В.Рюміну: «Такие вдумчивые и глубокие люди – исключительно редкостны. Мне встретился лишь один такой человек. Это Вы… В смелости я считаю Вас первым, так же как и в деликатности, и глубине ума… Я горжусь тем, что судьба свела меня с благородным и трогательным сердцем» (ДАМО, ф. Р-2859, оп.1, д.129, л.5). В інших листах К.Е.Ціолковський писав: «Добрейший, талантливый и проницательный В.В. приободрил меня своими письмами, отзывами и горячими статьями. В.В.Рюмин – автор многих, чудесно написанных работ по науке и технике…» і далі «один из первых ознакомил широкие круги публики с моими работами в области заатмосферного летания. На протяжении многих лет он следит за специальной литературой этого вопроса и популяризирует его в читательских массах» (ДАМО, ф. Р-2859, справа фонду, біографічна довідка).

В своїй праці «Человек на луне» (1927) В.В.Рюмін пише: «Как это не странно звучит, но именно глазам то своим человек должен верить меньше всего, - уж очень они его обманывают! Вот в древности люди вполне верили своим глазам и были убеждены, что небо это нечто вроде хрустального свода над плоской, как блин, землею, - что по этому своду ходят, поднимаясь с одного края земли, солнце и луна, и уходят за противоположный ее край. Верили, что на этом своде, словно светлые лампады, зажигаются в ночную пору яркие звезды. И видели глаза их, как и наши сейчас видят, что луна и солнце не велики, так не более тарелки, примерно. Прошли века, и люди понемногу начали понимать, что нельзя вполне доверять своим глазам. Опытным путем они убедились, что, не зная расстояния до какого-либо предмета, нельзя судить о его истинной величине» (ДАМО, ф. Р-2859, оп.1, д.35, л.1).

Ось так і ми, не знаючи про земляків наших, думаємо, що жили і живуть поряд із нами пересічні громадяни, а архів, як написав один із миколаївських журналістів, приймає на зберігання белетристику*. Ні, шановний, наш край багатий на талановитих, не побоїмося цього слова, геніальних, людей – яскравих зірок (за В.В.Рюміним)! Місія ж архіву полягає в збереженні їхньої спадщини та передаванні майбутнім поколінням інформації про них, про їх науковий і творчий доробок. Не вірте очам своїм, а досліджуйте та популяризуйте історію рідного краю!

Л.Левченко