Форма входа

Статистика посещений сайта
Яндекс.Метрика

 

 

  Григорий Борисович Гридов (настоящая фамилия Давидович) (1899-1941) родился 28 сентября 1899 года в городе Николаеве. Начал писать стихи во время учёбы в реальном училище.В 1930-е годы Г. Гридов-Давидович написал тексты к ряду песен и романсов. Наиболее известные песни на его стихи – «Так мало дней прошло» (музыка Бориса Прозоровского), «Стаканчики гранёные» (музыка Бориса Прозоровского), «Эх, Андрюша, нам ли быть в печали?» (музыка Ильи Жака), «Встречи» (музыка Ильи Жака), «Мама» (музыка Модеста Табачникова) и др.

  Среди исполнителей его песен – Изабелла Юрьева, Пётр Лещенко, Клавдия Шульженко. Опубликовал несколько сборников песен, эстрадных куплетов, стихов для детей, совместно с Владимиром Ленским написал либретто оперетты «Коломбина» в 3-х действиях. В сентябре 1941 года он сумел добиться включения его в состав редакции военной газеты «К победе!» 19-й армии, а когда 19-я армия оказалась в окружении, интендант 3-го ранга Гридов-Давидович погиб в одном из боёв под Вязьмой.

  Григорий Гридов – автор книг: "Похождения плюшевых мишек", "Поёт молодая страна", "Цвети, мой сад", "Родная страна: песни для пения с фортепиано"

 

 

  Михаил Владимирович Владимов, русский поэт, прозаик, сценарист. Родился 7 ноября 1924 года. В возрасте 18 лет ушёл на фронт, воевал на Северном Кавказе. Принимал участие в Керченском десанте, в боях за освобождение Болгарии. Первые стихи опубликованы во фронтовой прессе. С 1945 года жил в Николаеве, работал на областном радио, в газете "Південна правда" и многотиражке "Коммунаровец". Лирические и сатирические стихи печатались в журналах "Октябрь", "Смена", "Советский воин", и других. Руководил николаевским областным литературным объединением. Создал поэму о подвиге моряков-десантниках К.Ф. Ольшанского (коллективный сборник "На страже", Одесса, 1949 ).

    С 1959 года живёт в Москве, работает в "Агитплакате" и в журнале "Крокодил", публикуется во многих газетах и журналах. Первая книга Владимова "Совершеннолетие" вышла в издательстве "Молодая гвардия" в 1964 году. Владимов – автор книг "Рай в шалаше", "Незамужняя дуга", "Поцелуй в диафрагму", "Как по нотам", "Атака", "Лирика" и др. С военно юностью автора связана повесть "Солёный дождь". Владимовым написаны тексты многих популярных песен: "Старый марш", "Победа живёт" и др. Он также является автором сценариев к некоторым сатирическим мультфильмам.

 

Книгоиздатель Ирина Гудым о книге Татьяны Курносенко "Домик сказок"

 Татьяна Николаевна Курносенко родилась 4 августа 1958 года в селе Лиманы Березанского района Николаевской области.  В 1975 году закончила школу и поступила в Николаевский кооперативный техникум на факультет "Экономика торговли", по окончании которого работала экономистом на одном из николаевских предприятий. С 1979-го по 1984 год училась в Полтавском кооперативном институте на заочном отделении, продолжая работать в должности экономиста Николаевской базы "Облкооплесхозторг" и некоторых других предприятиях.

В 2014 году закончила свою трудовую деятельность и, выйдя на пенсию, занялась литературным творчеством.  "Домик сказок"- первая книга Татьяны Николаевны, которую мы рады представить нашим читателям.   

 

поет Дмитро Кремiнь про творчiсть Павла Глазового

 

 Павло Прокопович Глазовий (30.08.1922–29.10.2004) народився З0 серпня 1922 року в селищі Новоскалювата Миколаївської області у родині хлібороба. Після восьмирічки закінчив педучилище в Новомосковську Дніпропетровської області, мріяв бути учителем української мови. Один рік попрацював учителем молодших класів. В армію пішов добровольцем, а згодом потрапив у блокадний Ленінград звичайним солдатом. Після блокади Павло став недобачати на ліве око.
 
Вищу освіту Павло здобув у Київському педагогічному інституті (1950 р.). З 1950 по 1961 р. працював заступником редактора журналу «Перець», згодом – заступником головного редактора журналу «Мистецтво».  Він був лауреатом Літературної премії імені Остапа Вишні. Його гумористичні та сатиричні твори, особливо народні усмішки, знають мільйони українців. Павло Прокопович був членом Спілки письменників України, автором 13 книжок сатири та гумору, 6 книжок для дітей. Заслужений діяч мистецтв України (1993). Нагороджений Орденом «За заслуги» III ступеня (1997).
 
Помер Павло Прокопович Глазовий 29 жовтня 2004 року і був похований в Києві на Байковому кладовищі.   

 

 

  Альберт Васильевич Вербец (1943-2015) родился 18 марта 1943 года в селе Салтыкове Салтыковского района Пензенской области (Российская Федерация). В 1965 году закончил Ростовское-на-Дону училище искусств, а в 1991 – Высшие литературные курсы (Москва). Творческую деятельность начал в 1965 году. Работал актё­ром в театрах России – в Новочеркасске, Вологде, в драматическом театре Краснознамённого Северного флота (Мурманск), Рязанском театре юных зрителей. С 1975 года – актёр Николаевского Художественного русского драматического театра. Актёр большого диапазона, яркой творчес­кой индивидуальности. С успехом сыграл ряд центральных ролей в спектаклях репертуара. Заслуженный артист Украины (1999).

  Много лет плодотворно занимается литературной деятельностью. Член Союзов писателей Украины и России. Автор более десяти пьес («Экипаж «Ле­тучего Голландца», «Восьмое чудо света», «Из ночи в ночь», «Новоселье», «Дорога из Чёрного царства» и других), Большинство из них поставлены в Николаевском Ху­дожественном русском драматическом театре, театрах Ук­раины и бывшего СССР, в том числе на сценах Киева и Санкт-Петербурга. Издал авторский сборник пьес. Осу­ществил как режиссёр постановку более десяти спектаклей в Николае­ве, Киеве и других городах.  

 

  Георгий Александрович Бязырев (Бореев) (1953–2010) родился 8 сентября в 1953 году в Иркутске.  Служил в рядах Советской Армии в Восточной Германии. После демобилизации работал грузчиком в портах Черного моря и судосборщиком на Черноморском судостроительном заводе в Николаеве. 

  Первые пробы пера начал делать в 25 лет, посылая свои стихи в областные и районные газеты г. Николаева. Через 2 года стал Лауреатом Премии Украинского комсомола им. Довженко за цикл стихов, посвященных родной природе и матери. В 1980 году поступил в Литературный институт им. Горького, на факультет поэзии, семинар Ларисы Васильевой.  Свою первую книгу «13 знаков Зодиака» Бореев написал и издал за свой счет в 1998 году, в 1999 году были опубликованы книги «Инопланетные цивилизации Атлантиды» и «Сознательные выходы из тела», которые стали бестселлерами.... Затем были изданы и другие его книги «Азбука йоги», «Полеты души» и др. Скончался Г.А. Бязырев 5 мая 2010 года. 

 

  

 Сергiй Вiкторович Цушко народився 21 липня 1945 року в селі Лиса Гора Первомайського району Миколаївської області. Свої вродженні нахили до поетичної і письменницької творчості почав практично реалізовувати з 1993 року, коли вийшла друком перша збірка поезій Внутрішні монологи (Стара Синява: МП “Офсет”, 1993). Перша спроба одразу сподобалась читачам, а тому невдовзі з’явилася друга збірка Слово (Фастів: Поліфаст, 1994). Аматорська зацікавленість літературною діяльністю перейшла у професію: у 1997–2000 роках працював заступником редактора газети “Витоки” і часопису “Світло”, а з 2001-го – головний редактор Університетського видавництва «Пульсари». Як поет, прозаїк, перекладач (з білоруської, литовської, польської) і співак відомого хору «Чумаки» у новому тисячолітті відзначився книжками: "Хор". – К.: Унів. вид-во Пульсари, 2004, "Закоханий мандрiвець".– К.: Унів. вид-во Пульсари, 2007, "Мiй майдан".– К.: Унів. вид-во Пульсари, 2007. Твори для дітей: "Данилкова абетка". – К.: Задруга, 2000, "Ганнусина книжка". – К.: Задруга, 2000, "На кого я схожий". – Харків: Видавн. дім “ШКОЛА”, 2007 та iн. Вiн автор багатьох пісень на власні слова та на вірші інших поетів.

 

Вiдомого поета Валерiя Бойченка представляє
поет Дмитро Кремінь

 

  Валерій Петрович Бойченко (03.05.1941 – 25.03.2011) народився 3 травня 1941р. у м. Снігурівці на Миколаївщині. Після закінчення школи працював слюсарем на суднобудівному та комбайновому заводах. У 1965р. закінчив факультет іноземних мов Львівського університету. Викладав англійську мову в навчальних закладах Душанбе, Херсона, Миколаєва. Дебютував як перекладач американських, старокельтських поетів і новоанглійських класиків. Окрiм того, працював у жанрi дитячої поезії, видавши збірки для дітей “В мене курочка була” (1973), “Зроду я такого ще не бачив” (1975), “Який широкий світ” (1989) та iн.

 В. Бойченко – автор поетичних збірок “Іскри” (1972), “Сонячні кола” (1975), “Поліття” (1977), “Багряні колони” (1978), “Широти” (1981), “Світлі ріки” (1984), “Доброта” (1987), “Правий берег” (1991), “Не повториться мить” (2001) та iн. Окремі твори поета перекладено російською, грузинською, вірменською, осетинською, болгарською та іншими мовами.

  З 1986р. до 1991р. очолював Миколаївську організацію Спілки письменників України. Головний редактор освітянської і просвітянської газети “Аркасівська вулиця”, Лауреат всеукраїнської премії ім. П. Тичини (2003), лауреат премії ім. О. Олеся (2008), миколаївської обласної премії ім. М. Аркаса (1997), член Національної спілки письменників України.   

 

Дитячу письменницю Людмилу Чижову представляє
поет Дмитро Кремінь

 Людмила Яківна Чижова народилася 22 серпня 1939 року в с. Піщаний Брід на Кіровоградщині.  У сім'ї було четверо дітей, якими, практично, займалася одна мама. У 1947 році пішла до школи., будучи ще ученицею 8 класу, написала свій перший вірш, присвячений улюбленій героїні З.Космодем'янській. З 1962 по 1978 р. вона працювала бібліотекарем Кривоозерської районної бібліотеки, директором Щербанівського та Дорошівського сільських будинків культури Вознесенського району. З 1970-1975рр. заочно навчалася у Київському державному інституті культури ім. О.Є.Корнiйчука за фахом "режисер". З 1963 р. почала друкуватись в періодиці. З Дорошівки, де мешкала в той час, їздила на заняття в обласній літературній студії, яку вів Е.Январьов.  

 У 1994 роцi вийшла друком перша книга лірики «Барви літа», книга для дітей «Бабусина казка», «Води живої джерело». Автор 20 книг: «Окраса життя» (1996), «Ода матері» (1997), «Ємигея» (1999), «Степова птаха» (2001), «Казка на канікулах» (2001), «Новорічна казка» (2002), «Із глибини народної криниці» (2003), «Ми малюємо осінь» (2004), «А вже весна» (2005), «Світе, мій світе» (2006) та iн. Л.Я. Чижова  лауреат премії ім. Миколи Аркаса (2000 р.), член національної Спілки письменників України (1997 р.)

 

 

 

 Детского писателя Евгения Куцева представляет николаевский книгоиздатель Ирина Гудым

 

    Евгений Альбертович Куцев родился в 1958 в г. Николаеве. В 1978 закончил Херсонское­ морское училище, в 1988 Николаевск­ий пед. институт. Работал в Черноморск­ом пароходств­е матросом, штурманом,­ затем на николаевском судостроительном заводе им. 61 коммунара капитаном буксира.

Впоследствии Евгений Альбертович преподавал­ историю в школе-интернате № 5. Сейчас он трудится в Николаевск­ой морской школе заместител­ем директора по воспитател­ьной работе.

 

 

  

 

 

  Вячеслав Тимофеевич Качурин родился 20 января 1942 года в селе Бык Саратовской области. После школы учился в Комсомольском-на-Амуре пединституте, а после в Николаевском пединституте (физико-математический факультет). После окончания института работал учителем в селах Крымской и Николаевской областей. В это время появились первые публикации В. Качурина в местной прессе. Затем служил в армии, был связистом на радиостанции средней мощности. После службы он поступает на работу в вечернюю школу на антарктической китобойной флотилии «Советская Украина». Участвовал в нескольких рейсах в Антарктиду.   

  В 1974 году вышла первая книга В. Качурина «Берег волны». Она посвящена дальним широтам, королевским пингвинам, настоящим мужчинам – морякам. В. Качурин – автор сборников «Берег волны» (1974), «Открытый океан» (1979), «Дорога за город» (1990), «Волшебные рельсы» (1987). Вячеслав Качурин – известный поэт, член Союза писателей Украины и России, автор более 20 сборников стихотворений. Его стихи и песни знают и любят николаевцы всех поколений – от детей до убеленных сединами ветеранов. 

 

 Поета Миколу Вiнграновського представляє поет Дмитро Кремінь

  Микола Степанович Вiнграновський (1936 – 2004) – народився в місті Первомайську в сім’ї селянина. Після закінчення середньої школи навчався у Всесоюзному інституті кінематографії (1960), а далi працює на Київській студії ім. О. Довженка як кіносценарист, режисер, актор. На цей час припадає знайомство його з О. Довженком, який мав великий благотворний вплив на творчість і навіть вибір життєвого шляху майбутнього поета. Перші вірші М. Вінграновського з’явилися друком 1975 року, а перша збірка – “Атомні прелюди“ – вийшла 1962 р. 

  У 1984 році за збірки творів для дітей “Літній ранок“ (1974) , “Літній вечір “ (1976), “Ластівка біля вікна“ (1981) , “На добраніч“ (1983), удостоєний Державної премії України ім. Т. Шевченка. Сформувавшись як письменник в умовах потепління 60-х років, з великим ентузіазмом зустрів відродження української культури і становлення української державності у 80-90 роки. Обраний головою українського ПЕН-клубу.

 

 

  Вiра Iванiвна Марущак народилася 21 листопада 1949 року в смт Арбузинка Миколаївської області. У 1966 році закінчила Арбузинську середню школу №2. Писати почала ще в шкільні роки. Перші кроки в журналістиці зробила відразу після закінчення школи. Працювала в арбузинській районній газеті «Нове життя», згодом стала редактором Арбузинського районного радіомовлення. Навчалася на бібліотечному факультеті Миколаївського культосвітнього училища, яке з відзнакою закінчила. У 1981 році отримала другу вищу гуманітарну освіту, закінчивши журналістський факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. 

   Перше оповідання було надруковано в «Ленінському племені», потім – публікація у збірнику «Октябрь». Активно почала писати, працюючи на радіостанції «Чорноморець» (ЧСЗ), на початку 70-х рр. – в заводській газеті «Трибуна рабочего». Оповідання друкувалися в журналах «Горизонт», «Рабоче-крестьянский корреспондент», «Утро», збірках «На стапелях поезії» (1999), «Грани души» (2001). Автор книг оповідань «Вікнами до сонця» (2002), «Батько з Португалії» (2005), «Цезар, Галка і Новий рік» (2008), «Пригоди Нюмочки» (2009).

   Лауреат обласної премії ім. Миколи Аркаса (2002) в номінації «Народна творчість і художня діяльність». Член Національної спілки письменників України (2007), Національної спілки журналістів України (1981).

 

Прозаїка i поетесу Днiпрову Чайку (Людмилу Василевську) представляє Тарас Кремінь

 

  Дніпрова Чайка (Людмила Олексіївна Василевська-Березіна) (20.10(01.11)1861 – 13.03.1927) народилася 20 жовтня (1 листопада) 1861року в селi  Карлівка  (Зелений Яр) Ананьївського повіту Херсонської губернії (зараз – с. Зелений Яр Доманівського району Миколаївської області) в родині священика. Дитинство та молодість її проминули на півдні України. Закін­чивши Одеську гімназію (1879 р.), вона розпочала педа­гогічну діяльність спочатку як приватна вчителька, працювала у сільських школах Херсонської губернії. 

  В 1885 р. в одеському альманасі «Нива» було вперше надрукова­но два вірші Дніпрової Чайки («Вісточка» й «Пісня») та опові­дання «Знахарка». Основні течії її творчості – тяжка селянська доля, життя інтелігенції, революційні події 1905 року.

  1885 р. Дніпрова Чайка приїжджає до Херсона і тут пише вірші, оповідання, лібретто дитячих опер.  Для дітей вона писала казки, вірші, лібретто дитячих опер («Коза-дереза», «Кра­плі-мандрівниці», «Пан Коцький», «Весна-красна»). Цi твори виховують у юних читачів ідею перемоги добра над злом. Довгі роки творчі зв'язки єднали Дніпрову Чайку з осново­положником української музичної культури М. В. Лисенком. Саме на лібретто Дніпрової Чайки композитор створює свої три ди­тячі опери, які були написані з 1888 по 1892 рр. 

  Померла Дніпрова Чайка 13 березня 1927 в с. Германівці на Київщині. Похована у Киє­ві на Байковому кладовищі.

 

  

  Анатолій Леонтійович Качан народився 16 січня 1942 року в селі Гур’ївці Новоодеського району на Миколаївщині в родині токаря МТС. Дитячі роки минули в сусідньому селі Новопетрівському, на березі Південного Бугу. Вищу освіту здобув на філологічному факультеті Одеського університету. Після закінчення вузу (1965) вчителював у місті Вилковому на Дунаї, був військовослужбовцем у Криму, кореспондентом обласної молодіжної газети, редактором видавництва „Маяк” в Одесі.

З 1970 року живе в Києві. Працював у секторі преси ЦК комсомолу України, протягом тривалого часу очолював літературні відділи в популярних дитячих журналах „Піонерія”(нині „Однокласник”), „Барвінок”, „Соняшник”, керував республіканським літературним об’єднанням школярів „Первоцвіт”. Нині – вiн голова комісії з дитячої літератури Національної спілки письменників України, очолює творче об’єднання дитячих письменників Київської організації НСПУ. Заслужений працівник культури України, відмінник освіти України. 

Друкуватися почав у студентські роки. Як дитячий письменник дебютував у 1970 році. Член НСПУ з 1979 року. Автор багатьох поетичних книжок з маркою видавництва „Веселка”: „Джерельце” (1975), „Ворота міста” (1977), „Берегові вогні” (1979), „Колос наливається” (1981), „Зелений промінь” (1983), „Світанок року” (1986), „Прощання з літом” (1991). За збірку поезій „До синього моря хмарина пливе” („Маяк”, Одеса, 2001) відзначений літературною премією імені Лесі Українки.

 

 

  Вячеслав Тимофеевич Качурин родился 20 января 1942 года в селе Бык Саратовской области. После школы учился в Комсомольском-на-Амуре пединституте, а после в Николаевском пединституте (физико-математический факультет). После окончания института работал учителем в селах Крымской и Николаевской областей. В это время появились первые публикации В. Качурина в местной прессе. Затем служил в армии, был связистом на радиостанции средней мощности. После службы он поступает на работу в вечернюю школу на антарктической китобойной флотилии «Советская Украина». Участвовал в нескольких рейсах в Антарктиду.   

  В 1974 году вышла первая книга В. Качурина «Берег волны». Она посвящена дальним широтам, королевским пингвинам, настоящим мужчинам – морякам. В. Качурин – автор сборников «Берег волны» (1974), «Открытый океан» (1979), «Дорога за город» (1990), «Волшебные рельсы» (1987). Вячеслав Качурин – известный поэт, член Союза писателей Украины и России, автор более 20 сборников стихотворений. Его стихи и песни знают и любят николаевцы всех поколений – от детей до убеленных сединами ветеранов. 

 

 

Писательницу Ларису Ратич представляет поэт Вячеслав Качурин 

 

  Ратич  Лариса  Анатольевна  родилась 9 сентября 1960 года в г. Порхов Псковской области (Россия). До ноября 2011 года жила на Украине в г. Николаеве. Преподавала русский язык и литературу. В настоящее время проживает в Санкт-Петербурге. Член Союза писателей России, Конгресса литераторов Украины. Поэт, прозаик, драматург. Автор четырёх изданных книг.

    Лауреат шестого международного Пушкинского конкурса стран СНГ и Балтии (Москва, 2006 г.), Призёр Международного конкурса детско-юношеской литературы "Десятая планета" в номинации "Школьные годы чудесные" (2012 год). Периодически публикуется в различных периодических изданиях России и Украины таких как: альманах "Гармония", ( № 8, С.-Петербург), "Невский альманах" (№ 3 , 2012 год, С.–Петербург) и др.