Литературно-художественный интернет-журнал

Невеличкий затишний кабінет голови Миколаївської обласної організації НСПУ. За столом Дмитро Кремінь, у кріслі, як завжди, немов причаїлася, вірна дружина Ольга. Я навпроти.

Дім над лиманом встає за туманом
Над одчайдушне світання душі.
Там, над лиманом, гучать голоси...
Ти принеси мені, чаєчко, птаху,
Дрібку зорі із Чумацького Шляху,
В краплі води, в краплі роси...

Здавалось, що буквально вчора притишеним, тільки йому притаманним задушевним голосом, Дмитро закінчив читати свою поезію - вірш «Над лиманом». 25 травня - перші роковини, як Поет пішов у вічність...

Ловлю себе на думці: людина із Закарпаття, яке стало для нього колискою, від 1975 року він - на Миколаївщині, куди його, поета і художника, направили “за розподілом” до смт Казанка. Причорномор’я стало для нього близьким, дорогим. Це - безкраї південні степи, річки Південний Буг та Інгул, що взяли у свої ніжні обійми Миколаїв, лимани, Кінбурнська коса, Мигійські пороги, Чорне море. Все дороге і любе поетовому серцю.

Вчителював, працював у районці, викладав у педінституті, вступав до аспірантури Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка, куди його запросив професор із Миколаївщини Степан Крижанівський. Втім, поезія перемогла, тому він став ні на кого не схожим – чуттєвим, глибинним знеосяжним багатством душі і рідкісною силою таланту. Поет-лірик, поет-борець, поет-пророк, поет-патріот. Його творчості давали високу оцінку незабутні Іван Чендей та Петро Скунць, яким свого часу перепало, як і Дмитрові, за критику “соціалістичної дійсності”.

Йому боліло все. Але він не закривався у мушлі – Миколаїв – Закарпаття. Переймався Україною. Саме тому писав вірші найвищої художньої проби. Саме такі, що беруть у полон людські душі, приваблюючи і перекладачів багатьох країн світу. Тому його поезію читають у Канаді, Китаї, Америці, Аргентині, Франції, Бразилії, Великій Британії. Власне, і сам Дмитро перекладав з гpyзинcькoї, осетинської, болгарської, словацької, німецької, pociйcькoї мов.

Двадцять одна збірка – така добротна та ваговита спадщина Дмитра Креміня. Це його внесок у світову скарбницю культури і літератури. Тримаю в руках томик “Вибрані твори” з бібліотеки Шевченківського комітету. Пам’ятаю, яка це була знакова подія для всіх нас. За часів незалежності він став першим поетом - лауреатом найвищої нагороди Миколаївщини, а називав себе останнім лауреатом державної премії в історії України (з 2000 року її статус - “національна”) та, жартуючи, “хроністом ХХІ століття”.

І ще одна книжка, присвячена Дмитру Креміню, - “Небесне і земне” із серії “Обдаровані мудрістю” (2018). На смарагдовій обкладинці - портрет усміхненого поета у вишиванці. Радію, бо Дмитро встиг відредагувати її, до написання якої долучилося понад 50 авторів, і навіть потримати в руках. Тепер це наша пам’ять прокультового поета. Та чи достатньо ми з вами зробили, щоб увічнити людину, яка так багато зробила, у тому числі, для того, щоб Україна стала ближчою світові?

В Миколаївському академічному українському театрі драми та музичної комедії планується вечір пам’яті, а місцева влада планує присвоїти ім’я поета заснованій ним 20 років тому літературній премії для обдарованої молоді “Золота арфа”. Разом із Миколаївським обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти планується відкриття пам’ятної дошки Дмитру Креміню на фасаді закладу, який першим розробив план підготовки до 70-річчя від дня народження поета (2023).

На засіданнях правління МОО НСПУ та загальних зборах не раз обговорювали питання про надання імені Дмитра Креміня одному зі скверів міста або вулиці. Та найкраща пропозиція – назвати найголовнішу книгозбірню області іменем знакового поета. А заодно і перейменувати вулицю, на якій розміщена Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека. Вважаємо, що вулиця імені Дмитра Креміня замість Московської назріла давно. Сподіваємося, нас почують.

Цього року заплановано ще кілька книжок, які готує до друку син Дмитра Креміня - Тарас. Йому, науковцеві та політику, пощастило бути упорядником його багатьох видань. Тому зі знанням справи уже верстають “Українську Антлантиду Дмитра Креміня : дискурс творчості”, а закарпатців закликаємо до другого спільного проєкту - книги спогадів. Кому, як не нам, поєднати свої зусилля? Тим паче, 2013 року вже був спецвипуск “Екзилю”, присвячений творчості поета, за що вдячна особисто кожному з авторів.

Закінчую писати. Погляд падає на томики поезії Дмитра Креміня з дарчими надписами. І розумію, що більше ніколи не почую його голосу в затишному письменницькому кабінеті, але, безперечно, його поетичне слово триватиме в українській національній літературі завше…

Хай не плодоносим, та думку високо підносим.
І я не останній у тебе, а все ж упаду...
Та поки ще я не літак, не зоря, не чорнозем –
зі мною дерева, найвищі в земному саду.

Віра Марущак,
голова Миколаївської обласної організації НСПУ.