Литературно-художественный интернет-журнал

 Совершенно неожиданно ушел из жизни известный николаевский драматург, актер Академического Русского художественного драматического театра, заслуженный артист Украины Альберт Васильевич Вербец. И мы с болью принимаем сей факт, и выражаем искреннее соболезнование вдове покойного, заслуженной артистке Украины Светлане Борисовне Слобожаниновой, и сыну великого отца - Сергею Альбертовичу Вербецу. Глубокое сочувствие - коллегам по театру и писательскому цеху.

Мы не забудем его, пока в нашей памяти - блестящие роли, сыгранные им на сцене театра русской драмы на протяжении практически сорока лет. И помним его глубокие драмы, трагикомедии, сказки, которые шли в театрах бывшего СССР и всей Украины. Вспомним, помянем...

Альберт Васильевич Вербец родился 18 марта 1943 года в селе Салтыково Салтыковского района Пензенской области.Окончил Ростовское-на-Дону училище искусств, а позже, уже будучи актером Николаевского русского драматического театра имени В.П.Чкалова, успешно окончил и Высшие литературные курсы при Литературном институте имени А.М.Горького. Учился вместе с Юрием Андруховичем, знаковой фигурой современного литературного процесса, а самому А.Вербецу рекомендацию в Союз писателей давали в 1988 году Лина Костенко и Дмитро Креминь...

В историю драматургии и театра навсегда вошли такие произведения А.Вербеца, как "Восьмое чудо света", "Новоселье", "Экипаж Летучего Голландца", "Дорога из Черного царства", "Голгофа", "Марья-краса - Золотая коса", "Избушка на курьих ножках", "Из ночи в ночь", "Каменный цветок" и др.

Бурными аплодисментами проводим в последний путь великого человека - актера и драматурга.
Мы тебя не забудем, Альберт Васильевич, Маэстро Вербец!

Николаевская областная организация Национального союза писателей Украины.

Редколлегия интернет-журнала "Николаев литературный" присоединяется к этим словам сочувствия и соболезнования по поводу безвременной кончины Альберта Васильевича Вербеца - замечательного драматурга, артиста, нашего доброго друга и постоянного автора нашего интернет-издания.

Произведения А.В. Вербеца, опубликованные на сайте "Николаев литературный":

Экипаж «Летучего голландца»

Г о л г о ф а

Новоселье

Каменный цветок

Одно из последних видео нашего журнала с участием Альберта Васильевича Вербеца

  Нерекомендованный ...

Он не любил, когда Альбертом
Я звал его, входя во вкус-
Он был, скорее интровертом,
Чем ветреным любимцем муз.
Не думал никогда о смерти,
Просил скорей сойтись на "ты"
И жил в актёрской круговерти,
Спасаясь в ней от суеты.
Был всем, казалось, избалован,
Хотя, случалось иногда,
И он был "не рекомендован",
В те незабвенные года,
Когда шуты и мракобесы,
С иезуитством палачей
Кромсали по- живому пьесы,
Испепеляя суть ролей...
Давно забылись те интриги
И потеряли интерес,
Читаемые редко книги
С набором запрещённых пьес.
Но, если стало в мире чище
От этих книг, ролей, цитат,
Ты победил! Прощай, дружище!
Прости, Артист! Виват! Виват!

*   *   *

Прощание с Альбертом Васильевичем в Николаевском Академическом Русском художественном драматическом театре. г. Николаев, 16 декабря 2015 г.

 2 декабря в научно-педагогической библиотеке нашего города прошла презентация 10-й книги известного педагога, отличника народного образования, профессора НГУ, кандидата филологических наук Тамары Константиновны Пересунько «Николаев. Пять углов». В свое время студентка-отличница была Сталинским стипендиатом. Потом преподавала в школе, нашем педагогическом институте. Опубликовала около 130 научных работ, более 100 статей в журналах и газетах.

Большая творческая дружба связывала Т.К.Пересунько с А.М.Топоровым. Именно его она считает своим первым учителем.

Молодой талантливый ведущий творческого вечера студент, а ныне еще и работник областной телерадиокомпании Виктор Дьяченко первой предоставляет слово издателю этой солидной по размеру и очень разносторонне наполненной книги Ирине Гудым. Без ложной скромности она называет новое детище Т.Пересунько – настоящим событием в культурной и литературной жизни города и области. Сколько интересных личностей стали героями очерков, судьба многих из них так или иначе связана с Николаевом! Это создатели нашей астрономической обсерватории, декабристы, поэты Есенин, Цветаева и Ахматова, Лев Троцкий, наши современники: кукольник Сергей Образцов, скульптор Вера Мухина, кораблестроитель Виктор Бузник, актер и бард Владимир Высоцкий, юморист одессит Олег Филимонов и многие-многие другие.

Личное участие принял в благородном деле выхода из печати этой книги известный писатель, исследователь творчества Пушкина и жизни Гомера А.И.Золотухин. Новое издание книги деда Адриана Топорова «Крестьяне о писателях» представил его внук Игорь Топоров. Теплые воспоминания студенческой поры, восторженное отношение к преподавателю-новатору Тамаре Константиновне Пересунько высказал известный тележурналист, заслуженный журналист Украины Александр Митрофанов.

Интересными были выступления профессора, доктора пед.наук В.В.Гладышева, его коллеги академика И.М.Старикова. Книга издана на деньги семьи Т.Пересунько. Пожелаем автору здоровья и новых творческих свершений.

Т.Даниленко, журналист

  В Николаеве вышел очередной, на этот раз № 3-4 за 2015 г. выпуск литературно-художественного журнала "Соборная улица". Как обычно, в журнале опубликованы произведения известных и только начинающих свой путь в литературе николаевских поэтов, прозаиков и литературоведов Главный редактор издания лауреат Государственной премии Украиным им. Т. Шевченко поэт Дмитро Креминь рассказал о новинках этого выпуска, а также поделился планами редколлегии на ближайшее будущее. Журнал уже поступил в библиотеки Николаевской области, где с ним могут познакомиться заинтересованные читатели.

22 ноября 2015 года в Москве на Троекуровском кладбище состоялось открытие памятника на могиле нашего земляка замечательного поэта Анатолия Григорьевича Поперечного (1934-2014). Его песни "Соловьиная роща", "Малиновый звон", "Трава у дома", "Малиновка", "Аист на крыше", "Олеся" и многие-многие другие любимы миллионами его почитателей в самых разных концах Земли.

На мероприятии присутствовала вдова поэта Светлана Ивановна, родственники, друзья и члены Николаевского землячества Москвы

  22 ноября, в воскресенье в гостиной Пушкинского клуба музея им. Верещагина состоялся творческий вечер замечательного николаевского поэта Аркадия Сурова.

Поэт читал землякам-николаевцам свои новые стихи, делился творческими планами, рассказывал о новой книге, которая должна выйти в начале будущего года. 

*   *   *

  22 ноября с.г. на Троекуровском кладбище Москвы состоится открытие памятника на могиле нашего замечательного поэта-земляка Анатолия Григорьевича Поперечного (1934-2014) - лауреата многих песенных фестивалей и конкурсов, автора любимых в народе песен: "Соловьиная роща", "Малиновка", Аист на крыше", "Домик окнами в сад" и др. Его песни пели Лев Лещенко, София Ротару, Иосиф Кобзон, Роза Рымбаева, ансамбли "Земляне", "Верасы", Братья Радченко и др.

  Казалось бы, что такое три года? Детский возраст. Но за этот короткий промежуток времени уникальный, единственный в своем роде интернет-проект завоевал, не побоимся этого сравнения, мировую известность. Только подумать, его читают в 107 странах, за три года было 300 тысяч прочтений различных материалов нашего интернет-журнала. При этом на сайт litnik.org, в месяц поступает 30-40 откликов. Да что там говорить, известнейший энциклопедический ресурс, всем нам близкая «Википедия», имеет более 150 ссылок на различные его ресурсы. Естественно, что больше всего пользователей из Украины и России, но вплотную идут Германия, США, Израиль, Беларусь. Стоит отметить, что сегодня у нашего литературного журнала более полутора тысяч постоянных читателей, среди которых не только представители стран Старого Света, Америки и Азии, но и совсем редкие, а то и малоизвестные большинству николаевцев, такие страны как Маврикий, Оман, Суринам, Тринидад и Тобаго.

Обо всем этом на встрече с читателями и почитателями в «штаб-квартире» издания - Николаевской научно-педагогической библиотеке, рассказал Главный редактор сайта, известный николаевский поэт  Вячеслав Качурин. О представленной в интернет-журнале поэзии, известных и забытых именах, поделился председатель областного Отделения Союза писателей Украины, лауреат Государственной премии имени Т.Шевченко, поэт Дмитро Креминь. О писателях-прозаиках эмоционально поведал старейший представитель «прозаического цеха» Анатолий Маляров. Главным в нашем проекте, считает Анатолий Андреевич, есть приток молодых авторов, поскольку за молодыми – будущее, у них море своих поклонников.

Очаровала всех присутствующих своими взрослыми и оригинальными рассуждениями юная 16-летняя Елизавета Безушко, которая выпустила уже две книги и активно печатается в солидных литературных и научных изданиях. Своими планами на будущее поделился молодой автор из Южноукраинска Александр Кучеренко, он прочитал свои стихи. Значение литературного николаевского сайта для начинающих авторов отметил автор 6 книг на морскую тематику, бывший флотский врач Александр Финогеев. Этот интернет-проект очень помогает студентам николаевсикх вузов, считает один из авторов сайта, профессор, доктор педагогических наук Владимир Гладышев, который всегда приводит на литературные мероприятия библиотеки молодежь. И на этот раз студенты своими горячими аплодисментами встречали каждого литератора, а в конце встречи с удовольствием с ними сфотографировались.

Татьяна Даниленко, журналист

 В понедельник вечером 19 октября ушёл из жизни выдающийся учёный-кораблестроитель, известный краевед и писатель Юрий Крючков — Почётный гражданин города Николаева, доктор технических наук, профессор.

Юрий Семёнович Крючков родился в 1928 году, известен как ученый в области динамики и прочности судовых энергетических установок и парусных судов. Один из главных исследователей истории города Николаева, его архитектуры, топонимики, исторических личностей. Доктор технических наук (1973), профессор (1977), Заслуженный работник культуры Украины (1992), «Горожанин года» (1996), академик АН судостроения Украины (1997), почётный гражданин Николаева (1998). Преподавал в НКИ: с 1974 года — профессор кафедры, с 1975 — заведующий кафедрой динамики и прочности судовых машин, с 1991 — профессор кафедры. В 1976 году организовал в НКИ кафедру динамики и прочности судовых машин.

 В 1974 году основал секцию истории судостроения при Черноморском межобластном правлении НТО. В 1977 году основал Лабораторию по исследованию экологически чистых судовых двигателей и руководил ею. С 1985 года работает в области энергетических установок подводных лодок. В 1988 году организовал городское историко-краеведческое общество «Золотая Ладья».

Основные направления научной деятельности: взрывостойкость энергетических установок подводных лодок при действии подводных атомных взрывов, теория и проектирование современных парусных судов, история судостроения, флота и Николаева.

Организовал и провел в Николаеве Всесоюзные симпозиумы по парусным судам (1979, 1982, 1986) и международный семинар в Херсоне (1986), а также семинар по ударостойкости (Ленинград, 1971) и две конференции по ударным процессам (Николаев).

В области истории исследовал жизнь и деятельность адмиралов Алексея и Самуила Грейгов, эволюцию русских линейных парусных судов; осуществил научную реконструкцию фрегата «Святой Николай». Много лет посвятил исследованию истории Николаева, развитию кораблестроения на юге Украины. В июне Юрию Семеновичу исполнилось 87 лет.

Светлая память о выдающемся учёном, краеведе и писателе Юрии Семёновиче Крючкове навсегда сохранится в наших сердцах.

Редколлегия

 Цю дату годі шукати в календарях чи якихось історичних документах. Але для відомого українського поета і Шевченківського лауреата Дмитра Кременя з Миколаєва вона знакова і особлива. Рівно чотири десятиріччя тому він залишив рідний закарпатський край, щоб стати жителем степової Миколаївщини, а згодом — міста кораблебудівників. Відтоді в читачів його ім’я і творчість викликають подвійну географічну асоціацію, хоч твори в мистецькому плані такі само талановито-міцні, як і його прізвище. Сьогодні гість «УК» — поет, перекладач, публіцист Дмитро Кремiнь.

— Пане Дмитре, у вас напрочуд поетичне і водночас метафоричне прізвище: відразу виникають асоціації з добуванням нашими предками вогню. А якщо поета порівняти з каменярем, який викрешує гарячі слова і високі думки, то стає очевидним, чому ви обрали справою життя літературу. Чи досліджували історію походження прізвища?

— Прізвище в мене справді красиве, образне, метафоричне. Без вогню не було б і цивілізації на планеті. Це перше. Друге — це те, що кремінь — мінерал, у нього практична місія, тому часто його обігрують: есе про мене класик української прози Олександр Сизоненко назвав «Кремінь викрешує іскри», а класик поезії Володимир Базилевський означив мене так: «Мінерал поезії». Вдячний цим талановитим людям за таке поцінування.

Прізвище моє давнє. Візьміть книжку професора Ужгородського національного університету Павла Чучки «Українські прізвища Закарпаття». Там означений мій предок Данило Кремінь із села Суха Марамороської жупи (округу): у 1713 році платив подать у королівську скарбницю. Тоді Закарпаття входило до складу Угорського королівства, Мараморош — до Трансільванії, а правителем був Ференц Ракоці ІІ. Угорці на початку ХVIII ст. боролися проти «возз’єднання» з Австрією династії Габсбургів. Очевидно, треба це питання вивчати в Bibliotecum Rutenium у Будапешті. Але принаймні 302 роки прізвище Кремінь існує.

— Ви корінний закарпатець, і раптом із середини 1970-х — приморська Миколаївщина. Поясніть: чи ви самі змінили місце проживання, чи, можливо, хтось і навіщось порекомендував?

— Усе складніше і простіше водночас. Це тепер випускники вищих навчальних закладів можуть їхати, а можуть не їхати «за направленням». Тепер це «державне замовлення», якщо юнак або дівчина вчаться «на бюджеті». У радянські часи ще поряд із заявою із проханням про допуск до вступних іспитів ти писав обітницю, що поїдеш працювати туди, куди тебе направлять. І я таку писав улітку 1970 року. Та настав 1975-й, я закінчив філологічний факультет Ужгородського державного університету і мусив обирати місце роботи з кількох запитів зі шкіл, де були потрібні вчителі української мови та літератури. А вчителі були потрібні у кримській Ялті, у Вінницькій і Хмельницькій областях, у школі смт Казанка Миколаївської області. Райцентр — з районною газетою, де можна друкуватися молодому поетові. Я ще у п’ятому класі надрукував перші віршики в «Закарпатській правді», в 17-річним дебютував в альманасі молодих поетів «Вітрила-70/71». А ще друкувався в газетах «Молодь України», «Молодь Закарпаття», «Закарпатська правда», журналі «Ранок».

У юності непогано малював — із села переїхав до Ужгорода восени 1968 року, відвідував ізо?студію Золтана Баконі в обласному Палаці піонерів. Амбітним був, як у юності буває, тож мав певні проблеми, бо за національно орієнтованими студентами догляд був пильний, зокрема КДБ. І в мене був обшук улітку 1974-го, тому випускний рік був для мене важким: допити в КДБ, проробки на засіданнях літстудії імені Юрія Гойди, на комсомольських зборах філфаку. Якби мене виключили з комсомолу — пішов би і з університету з «вовчим білетом». Але студентська молодь відмовилася голосувати за моє виключення з ВЛКСМ. Мене підтримав і перший секретар обкому Михайло Куцкір, і ректор університету Дмитро Чепур.

Ось і поїхав я за направленням — працювати і починати життя з чистого аркуша.

У Казанці моє життя склалося щасливо: на батьківщині Павла Глазового я став членом Спілки письменників (приймав мене Павло Загребельний), у Москві на VІІ всесоюзній нараді молодих письменників мене відзначили серед найкращих молодих поетів СРСР. Ось і запросили викладати на кафедру української літератури МДПІ імені В. Г. Бєлінського.

До Миколаєва я приїхав уже одруженим із красунею Ольгою, яка теж приїхала у Казанку за направленням. У нас народився син Тарас, нині кандидат наук і докторант, народний депутат України, голова підкомітету з питань освіти Комітету Верховної Ради з питань освіти і науки.

До речі, колись заарештовані КДБ рукописи моїх юнацьких поетичних симфоній опублікував у своєму журналі «Екзиль» Іван Ребрик, письменник і видавець, директор видавництва «Гражда». Майже за 40 років після моєї студентської планиди.

— Порівняйте Миколаївщину зразка тих, 1970-х, із нинішньою. Наскільки стала вона українською і якщо так, коли розпочалися духовні зміни?

— Ще в сьомому класі я побував в Одесі, в республіканському піонерському таборі «Молода гвардія». Звичайно, сама Одеса, планетарій, оперний театр запам’яталися надовго.

Про закритий секретний Миколаїв я чув і знав менше. З 1788 року тут будували кораблі для флоту Російської імперії, потому — для СРСР, і секрети суднобудування оберігали як зіницю ока.

Відкритим став Миколаїв аж у середині 1990-х. Але суднобудування, на жаль, занепало, і для його відродження треба величезні кошти, кадри. До 1991 року в більш ніж півмільйонному Миколаєві не було жодної української школи, тепер їх більшість. У нас багато вишів. Але російськомовних городян теж багато, є російськомовні школи, проте нині Миколаїв — україноцентричне місто, і довело це своєю позицією під час подій Революції гідності. Багато миколаївців воюють на сході України. Серед них бійці знаменитої 79-ї аеромобільної бригади. Багато бійців загинуло — понад 100 осіб — це більше, ніж в Афганістані. Багато поранених. Миколаївщина тепло прийняла і розмістила ті військові частини, які передислокувалися з Криму. Дух патріотизму в місті навіч, але є й сепаратисти.

— У вас є рядки, звернені до колег: «Жебраки, українські поети, / що ви пишете в бідні газети?/ З ким ідете на прю, на ножі?» З першого погляду може видатися, що в них безнадія на краще майбутнє.

— Багато шедеврів світової літератури створено за гратами — згадайте французького поета Андре Шеньє, страченого якобінцями. Згадайте «У казематі», геніальний цикл Тараса Шевченка. Не забудьмо також Оскара Уайльда, інших.

Але у згаданому вами вірші йдеться про сучасні реалії, про втрату поетами візіонерської харизми в епоху глобалізації та комп’ютеризації. Хоч я сподіваюся, що й паперова книжка і журнал або газета не зникнуть назовсім. Але реалії часу такі, що треба шукати нові форми завоювання читача.

У Миколаєві вже три роки ведемо інтернет-журнал «Миколаїв літературний» — у ньому знайдете сотні імен авторів, котрі прославили нашу легендарну землю. Це ж тут поліс Ольвія, де жили поет — скіфський царевич Анахарсіс, один із десяти мудреців Еллади, поети-борисфеніти, яскраві письменники останніх двох століть.

Одкрийте наш електронний журнал, і ви будете вражені літературним багатством і красою Миколаївщини. Незнищенний духовний світ України!

— Ви поет, однак активно займаєтеся краєзнавством, наукою, публіцистикою, пишете пісенні тексти, багато перекладаєте з різних мов. Навіщо вам така широка творча «загінка»? Чи не заважає вона зосереджуватися виключно на поезії, яка, як відомо, вельми примхлива і вимагає уваги і поваги до себе?

— Поезія народжується з чистого вогню натхнення. Бог із мене викришує поетичну іскру. Але для широкої літературної палітри треба творити і в інших жанрах. Тому сказав своє слово і в есеїстиці, і в піснетворчості, і в публіцистиці. Пісні на мої слова композитора Тетяни Ярової стали шлягерами, вийшли кількома дисками, звучать і на Ютьюбі. Життя таке минуще! Як його жити каменем при дорозі, коли ти кремінь! Ось і крешу, крешу, крешу!

— Ваша дружина — перша помічниця і в творчих питаннях.

— З Ольгою ми в шлюбі з 14 січня 1978 року. Все життя разом — і в радості, і в горі. У мене є цикл поезій, осяяних нею, присвячених їй. У побуті, певна річ, перша вона, хоч я теж не білоручка.

— Озираючись у минуле: чи є вчинки, за якими шкодуєте? І за чим чи ким найдужче жалієте?

— В одному з пізніх шедеврів Олександра Пушкіна є таке зізнання: «И, с отвращением читая жизнь мою, Я трепещу и проклинаю. И горько жалуюсь, и горько слезы лью, Но строк печальных не смываю». Визнаю його як сповідь поета в усі часи.

Можливо, багато чого зробив би інакше, ніж колись, але каятись в гріхах не буду, бо нікого не вбив, не зрадив, і ніхто мене сьогодні не кляне. А фальшивих друзів у нас іще багато, і вбивці Василя Стуса чи Георгія Гонгадзе живі. Хіба вони розкаялися в чомусь? Ворогам усюди в нас дорога, на жаль. А вживання силабо-тонічної системи, верлібру — не такий уже гріх в очах шанувальника александрійського дистиха, повірте на слово.

Вірю в майбутнє України, моєї родини. У нашій країні лише розпочався великий проект ренесансу й реформації, якщо вдаватися до історичних аналогій, і нам іти і йти дорогою страждань і перемог. А в далеку дорогу нам потрібно вирушати щодня — зі зброєю в руках, з Україною в серці, із книжкою в похідному наплічнику.

Дмитро Кремiнь. Народився 1953 року в селі Суха Іршавського району на Закарпатті. Закінчив філологічний факультет Ужгородського держуніверситету. Викладав, працював у пресі, керував обласними літстудіями. Дебютував 1978 року поетичною збіркою «Травнева арка». Відтоді опублікував низку книжок і перекладів.

Лауреат Шевченківської, інших вітчизняних літературних та журналістських премій, міжнародної премії ім. І. Кошелівця. Нині голова Миколаївської обласної письменницької організації.

Ольга Прокопенко, «Урядовий кур’єр»
http://ukurier.gov.ua/uk/articles/poet-dmitro-kremin-u-daleku-dorogu-nam-treba-virus/

  Уважаемые друзья!

3 года назад в сентябре 2012 года вышел первый выпуск литературно-художественного интернет-журнала "Николаев литературный".

В этой связи 20 октября 2015 года в 17-00 в Николаевской научно-педагогической библиотеке состоится встреча редколлегии и авторов нашего журнала с читателями.
Члены редколлегии поделятся планами на будущее, авторы расскажут о своих новых произведениях, которые будут вскоре опубликованы, а читатели смогут высказать свои пожелания нашему изданию.

Приглашаем Вас принять участие в этом мероприятии и искренне надеемся, что оно не оставит Вас равнодушными.

Редколлегия