Форма входа
Микола Степанович Вiнграновський
(1936-2004)
Слово
Вночі, серед ночі хтось тихо
До мого Слова підійшов
І став дивитися і дихать,
І я відчув: так диха лихо,
Так ходить лихо – Час прийшов.
Прийшов і став. І вже нікуди
Не заховатись, не втекти,
Не загубитись поміж люди,
Не замінити серце в грудях,
Нікого в світі – Час і ти.
Прийшов і став. І я побачив:
У погляді його сухім
Ніхто не любить і не плаче,
І не біжить ніхто, й не скаче, –
У ньому – однаково всім.
Усім однаково: і сущим,
І тим що будуть, що були,
Однаково морям і пущам,
Словам безсмертним і вмирущим –
Нікому слави чи хули!..
Та я сказав що хочеш,
Часе, усе віддам тобі по край –
І юність, й молодості чашу,
Життя сьогоднішнє й вчорашнє,
Лиш Слова мого не чіпай!
Не зачіпай його, малого,
Не бий його і не пали,
Бо перед ним іще дорога,
Бо перед ним багато й много,
І ми із ним ще не жили!
Ще все нам з ним – передсвітання:
І перші сльози перших снів,
І перший сніг з усіх снігів,
І перший берег з берегів,
Й любов ота, що є остання!
І очі молодої зливи,
І тьохкіт серця уночі,
І білий цвіт, і камінь сивий,
Солодкий сон оси і сливи,
Й сови у присмерку сплачі.
Ще все нам з ним – сама тривога,
Ще все нам з ним не відбуло,
Ще все нам радісно і довго.
Ще все нам з ним, – як перед Богом
Кажу тобі, – не перейшло!..
Все те, що хоче, – обіймає
У неодмінності своїй,
І Слово серцем напуває,
І Слово більше не вертає...
Моє ж
живе ще – пожалій!..
Я знаю, ти в своєму плині
Нікому спуску не даєш,
Ані державі, ні дитині,
Ні сивині, ані дружині!
Безсмертне сієш, смертно жнеш!
І з невблаганними очима
Ти йдеш крізь вічність і крізь мить,
І темінь в тебе за плечима,
поперед тебе мла-темнина,
Й тобі нічого не болить!
Чи солодко, а чи солоно
Тобі дарма – нема чи є...
А тут – і трепетно й шовково! –
А тут животворяще Слово
Мого народу і моє!
Це слово людської надії,
Це слово крізь хрести і прах,
Крізь пил віків, усе в сльозах,
Пробилось, вижило, зоріє,
Горить у мене на устах!..
Вночі, середночі хтось тихо
До мого Слова підійшов
І став дивитися і дихать,
І я відчув: так диха лихо.
Так ходить лихо – Час прийшов...
1985–1986. Київ – Нью-Йорк
Пророк
Духовним присмерком жахливим
Гнітився я, йдучи один.
І з Серафимом шестикрилим
Зустрівся в плинності годин.
Ступили крок, ступили другий,
І наші погляди сплелись.
І я упав. Жалі і туги
До нього з серця потяглись.
На глум, на сором, на огуддя,
Ввіп'явшись в груддя кам'яне,
Я рік йому: "Брехав я людям,
Тож покарай тепер мене!
Убий мене. Мій дух дме далі:
Гадючий дух гадючих сил.
На почесті і на скрижалі
Сумління серця покосив.
Спали мене! У серці голо!
Я жив, як бубон, день у день,
І чорним, не своїм глаголом
Я спопеляв серця людей..."
І я замовк. З кущів лози
Густі вітри повз наш шугали.
І раптом віщі дві сльози
З його очей в мої упали.
Губами вічними, – аж млосно, –
Він до моїх сліпих припав,
І мій язик орденоносний,
Згорів, як лист, як віск, розтав.
Він рік мені: "Повстань, пророче!
Твоя настала вже пора.
Творись в людей у дні і ночі
Глаголом правди і добра".
1964
Людина i нiч
Усе роздягнено, і все напоготові.
Ніч повертає голову: пора!
Гармата – бух! І горобці – ура!
Розквітли океани малинові.
Півлюдства дивиться півлюдству в темні очі.
Ще мить, ще мить! І ще єдина мить!
Любов чи смерть! Свобода а чи гніт!
І вічне вже владарювання ночі?
Усе роздягнено, і зближуютсья кроки...
Серця, держави, квіти, літаки,
І космос, і розлуки, і роки,
Усе роздягнене, оголене... на доки?
1964
Елегiя
Відпала липа, білим цвітом злита,
І з літа покотилася гроза.
Ти виглядаєш іншого вже літа,
Тобі ж цього я ще не доказав...
Ще пахне хвиля яблуком і тілом,
І сушить голову за цвітом своїм мак...
Ще нам не все з тобою дохотіло,
Прощатися нам ніяк і ніяк...
Ще сміх наш вогкий, сльози не солоні,
Роки ще нас у спину не женуть,
Нам ще не чуть зимових наших дзвонів,
Хоча й весняних дзвонів вже не чуть...
Відпахла липа, білим цвітом злита,
І покотилася гроза аж до плачу,
Ти виглядаєш іншого вже літа,
А я, печальний, в цьому ще мовчу...
То кожному його в його новій потребі,
То кожному свій час, що неодмін згоря...
Темніє лист на світло-темнім небі,
І біля неба гріється зоря...
1968
Я дві пори в тобі люблю...
Я дві пори в тобі люблю.
Одну, коли сама не знаєш,
Чого ти ждеш, чого бажаєш –
Уваги, ревнощів, жалю?
В гірчичнім світлі днів осінніх,
На літо старша, ти ідеш,
Й тече твій погляд темно-синій,
Як вітер в затінку небес.
І час твій берег ще не миє,
І твої губи ще уста...
Дорога давня молодіє,
Де б твій веселий крок не став.
Ти вся – із щастя! І з тобою
Ще не вітається печаль,
Та біль з розлукою німою,
І нелюбові чорна даль.
Я дві пори в тобі люблю...
Люблю ту пору благовісну,
Коли до неї, як до пісні,
Свою я голову хилю.
Ця вже пора повільноплинна,
Як біля вогнища в пітьмі,
Де слово пахне, як дитина,
Де вже не скажеш "так" та "ні".
Де почалося все тобою
І не поверне навпаки,
Де вже вітаються з любов'ю
Печалі, болі і роки.
Хоч все те саме: світ осінній,
Прозорість вод схололих плес
Й той самий погляд темно-синій,
Як вітер в затінку небес...
Микола Вiнграновський "Я двi пори в тобi люблю..."
Щока та тінь, та тінні очі...
Щока та тінь, та тінні очі,
І ми самі на самоті...
І дощ цілує опівночі
Кульбаби очі золоті.
Десь кінь ірже – його не чути,
Десь хтось іде – його не знать.
Тебе любити – не збагнути,
Прощанням щастя доганять...
Не все те є, що мало бути,
Бо й щось до нас було-збуло.
Але в кульбабі дощ забутий
І зуби білі, мов різдво,
На віки вічні і назавтра,
Як і на вчора, як тепер,
Як мерзлу землю гріє ватра, –
Доки в землі я не помер.
1979
Тринадцять руж під вікнами цвіло...
Тринадцять руж під вікнами цвіло,
Тринадцять руж – чотирнадцята біла.
Тринадцять дум тривожило чоло,
Тринадцять дум – чотирнадцята збігла.
Тринадцять руж під вікнами рида,
Тринадцять дум навилися на ружі...
Руда одна копиць у виднокружжі,
І сонця кров солом'яно руда.
Тринадцять руж – тринадцять кружелянь:
Червоне жовтим, жовте сірим душиться.
Ця гіркота пригашених страждань,
Ці білі квіти суму на подушці...
Це білий образ – чорний по ночах,
І зігнутих дерев неандертальці...
Ці білі руки з голубими пальцями
Горять у мене й досі на очах...
Я плачу. Все біло навколо.
Я плачу сліпими сльозами,
І мова моя пересохла...
1963
Минулося. І вже не треба...
Минулося. І вже не треба.
Воно минуло, не болить.
Над білим полем біле небо,
В гнізді сорочім сніг сидить.
І тихо видно білі дива,
На руку руку ніч кладе...
А тінь тремтливо-полохлива –
Хтось наче йде! Хтось наче йде...
Минулося... Твоя ця м?ина,
Цей подих опівнічний губ,
Ця купина неопалима –
Забув би вже, давно забув!
Над білим полем біле небо,
На руку руку ніч кладе...
Воно минуло – так і треба...
Це щастя – трясця: нападе
І вже не скоро відійде...
1963
Не руш мене. Я сам самую...
Не руш мене. Я сам самую.
Собі у руки сам дивлюсь.
А душу більше не лікую.
Хай погиба. Я не боюсь.
Переживу. Перечорнію.
Перекигичу. Пропаду.
Зате – нічого. Все. Німію.
Байдужість в голови кладу.
Одне я хочу: старій швидше,
Зів'яльсь очима і лицем,
Хай самота тебе допише
Нестерпно сірим олівцем.
Погасни. Змеркни. Зрабся. Збийся.
Збалакайся. Заметушись.
Офіціантським жестом вмийся,
Але – сьогодні не молись.
Не – відбувалось. Не – тремтіло.
Не золотіло. Не текло.
Не – полотніло. Не – біліло.
Не... – Господи!.. – не – не було!..
Як танський фарфор – все минає:
Корою, снігом, рукавом...
Лише бджола своє співає
Над малиновим будяком.
1975
Блакитно на душі... забув, коли мовчав...
Блакитно на душі... забув, коли мовчав...
Вже гасли пальці, билася дорога,
А тут тобі і нате: молочай
При березі, в камінні, на порогах...
Кричало серце літака за ним!
А там, внизу, вода свій берег мила,
І весни починалися із зим,
І ти неподалеченьку ходила.
Де не повернешся – кругом у світі ти...
Душі світання, сутінку печалі,
Нема в тобі ні зрад, ні марноти,
Ти вся, як є. Ти вся, як будеш далі!
Люблю тебе. Ми думаєм одне.
За білим чорне, поза ним червоне.
Не вітер тишею, а тиша вітром дме,
І тане мак, в червонім чорне тоне...
1975
Микола Вiнграновський читає вiршi Тараса Шевченка
(фiльм до 75-рiччя вiд дня народження поета М. Вiнграновського)
У синьому небi я висiяв лiс
У синьому небі я висіяв ліс,
У синьому небі, любов моя люба,
Я висіяв ліс із дубів та беріз.
У синьому небі з берези і дуба.
У синьому морі я висіяв сни,
У синьому морі на синьому глеї
Я висіяв сни із твоєї весни,
У синьому морі з весни із твоєї.
Той ліс зашумить, і ті сни ізійдуть,
І являть тебе вони в небі і в морі,
У синьому небі, у синьому морі...
Тебе вони являть і так і замруть.
Дубовий мій костур, вечірня хода,
І ти біля мене, і птиці, і стебла,
В дорозі і небо над нами із тебе,
І море із тебе... дорога тверда.
Сеньйорито акаціє, добрий вечір
Сеньйорито акаціє, добрий вечір.
Я забув, що забув був вас.
Але осінь зійшла по плечі.
Осінь, ви і осінній час.
Коли стало любити важче
І солодше любити знов...
Сеньйорито, колюче щастя.
Хто воно за таку любов?
Вже б, здавалося, відболіло.
Прогоріло у тім вогні.
Ступцювало і душу, й тіло.
Вже б, здалося, нащо мені?
У годину суху та вологу
Відходились усі мости,
І сказав я – ну, слава Богу,
І, нарешті, перехрестивсь.
Коли ж – здрастуйте, добрий вечір.
Ви з якої дороги, пожежо моя?..
Сеньйорито, вогонь по плечі –
Осінь, ви і осінній я...
Чорна райдуга
Не дівчина, не мати, не сестра –
Богине віри і добра богине…
Блискуча маско віри і добра!
Ваш крик, і крок, і кров для мене гине.
Та що лукавить? В серці я на “ви”
Ще із думками вашими, з тривогою,
Із ґудзиками вашими, підлогою
І з люстрою під стелею весни.
Я ще вулкан розвержений любові,
Що прагнув смерті вашої не раз,
Щоб доторкнутися і воскресити вас,
І слухать вас у велевдячній мові.
І слухать вас… Ви знаєте, в якій
Солодко-темній глибині чуттєвій,
В якій солодкій глибині терпкій
Спалив я з вами літечка миттєві,
Спалив без свідків, язиків, очей –
Лиш ви і я. Удвох. Обоє. Тихо.
Хто ж дасть мені хоч ніч із тих ночей?
Із тих одвертостей хоч крихітливу крихту?
Ніхто не дасть! Бо й я згорів у них,
Ви ж будете ще жить – пектись в моєму слові,
Бо ви – брехня! Ви – маскарад любові!
Ви чорна райдуга небесних літ моїх…
…У чорної райдуги біле тіло
І чорні очі, як сто криниць.
У чорної райдуги небо згоріло,
І райдуга впала на землю ниць.
У чорної райдуги в пальцях вітер
І кров голуба – в крові небо сія.
І телефон біля ліжка, і квіти.
Квіти мої, і за квітами – я.
* * *
Микола Вiнграновський "У синьому небi..."
Книги М.С. Вiнграновського
на українськiй мовi
Вінграновський, М. Атомні прелюди : поезії / М. Вінграновський. - К. : Рад. письменник, 1962. - 109 с.
Вінграновський, М. Сто поезій / М. Вінграновський. - К. : Молодь, 1967. – 128 с.
Вінграновський, М. Поезії / М. Вінграновський. - К. : Дніпро, 1971. - 115 с.
Вінграновський, М. Сашко і Сіроманець : повість / М. Вінграновський // Дніпро. – 1975. - № 3. – С. 13-39.
Вінграновський, М. На срібнім березі : поезії / М. Вінграновський. - К. : Молодь, 1978. - 92 с.
Вінграновський, М. У глибині дощів : повість / М. Вінграновський. - К. : Дніпро, 1980. - 165 с.
Вінграновський, М. Київ : поезії / М. Вінграновський. - К. : Дніпро, 1982. - 156 с.
Вінграновський, М. Губами теплими і оком золотим : поезії / М. Вінграновський. - К. : Рад. письменник, 1983. - 62 с.
Вінграновський, М. Губами теплими і оком золотим : поезії / М. Вінграновський. - К. : Рад. письменник, 1984. - 62 с.
Вінграновський, М. В глибині дощів : повісті, оповідання / М. С. Вінграновський. - К. : Рад. письменник, 1985. - 255 с.
Вінграновський, М. Вибрані твори / М. Вінграновський. - К. : Дніпро, 1986. - 463 с.
Вінграновський, М. Кінь на вечірній зорі : повість / М. Вінграновський // Київ. - 1986. – № 4. - С. 13 - 37.
Вінграновський, М. Кінь на вечірній зорі : повісті для серед. та старш. шк. віку / М.Вінграновський ; худ. В. Качальський. - К. : Веселка, 1987. - 197 с. : іл.
Вінграновський, М. П'ять повістей : повісті / М. Вінграновський. - К. : Дніпро, 1987. – 168 с.
Вінграновський, М. "В кукурудзинні з-за лиману..." : вірші / М. Вінграновський // Вітер з лиману : поезії / упор. В. П. Бойченко, Є. Г. Мірошниченко, Е. І. Январьов. - Одеса : Маяк, 1988. - С. 151-155.
Вінграновський, М. Цю жінку я люблю : лірика / М. С. Вінграновський. - К. : Дніпро, 1990. - 205 с. : іл.
Вінграновський, М. Северин Наливайко : роман / М. Вінграновський // Вітчизна. - 1992. - № 12. – С. 2 - 36.
Вінграновський, М. В глибині дощів : повісті, оповідання / М. С. Вінграновський. - К. : Рад. письменник, 1985. - 255 с.
Вінграновський, М. Любове, ні не прощавай : вибрана лірика / М. Вінграновський. - К. : Український письменник, 1996. - 149 с.
Вінграновський, М. Северин Наливайко : роман / М. Вінграновський. - К. : Веселка, 1996. - 366 с.
Вінграновський, М. Те саме / М.Вінграновський. – К. : Веселка, 1996. – 366 с.
Вінграновський, М. Вірші / М. Вінграновський // Література рідного краю : письменники Миколаївщини : посібник-хрестоматія / ред. Н.М. Огренич. - Миколаїв : Видавництво МОІПЛО, 2003. – С. 114-115.
Вінграновський, М. Гусенятко : оповідання / М. Вінграновський // Література рідного краю : письменники Миколаївщини : посібник-хрестоматія / Ред. Н.М. Огренич. - Миколаїв : Видавництво МОІПЛО, 2003. – С. 116-121.
Вінграновський, М. Манюня : повісті, оповідання, есе / М. Вінграновський. - Львів : Літопис, 2003. - 319 с.
Вінграновський, М. Вибрані твори : в 3-х т. Т. 1. Поезії. 1954-2003 / М. Вінграновський. - Тернопіль : Богдан, 2004. - 399 с.
Вінграновський, М. Вибрані твори : в 3-х т. Т. 2. Северин Наливайко / М. Вінграновський. - Тернопіль : Богдан, 2004. - 398 с.
Вінграновський, М. Вибрані твори : в 3-х т. Т. 3. Повісті й оповідання / М.Вінграновський. - Тернопіль : Богдан, 2004. - 352 с.
Вінграновський, М. Вибрані твори / М. Вінграновський. - К. : Дніпро, 2004. - 830 с. - (Бібліотека Шевченківського комітету).
Вінграновський, М. Дума про Британку ; Моєму морю : вірші / М. Вінграновський // Миколаївський оберіг. - Миколаїв, 2004. - С. 29-31.
Вінграновський, М. Перша колискова : вірші / М. Вінграновський // Українська поезія XIX -XX століття : для середн. та старш. шк. віку / упор.Т. І. Стадницька. - К. : Школа, 2008. - С. 178-182.
Вінграновський, М. Сіроманець : повісті, оповідання / М. Вінграновський. - Одеса : Маяк, 2008. - 162 с.
Вінграновський, М. Битва на Очаківській переправі / М. Вінграновський // Миколаївщина в історії України : (книга для читання з краєзнавства). Ч. 1 / ред. Н. М. Огренич ; упор.В. П. Бойченко. - Миколаїв : МОІППО, 2009. - С. 173-177.
Вінграновський, М. Ріка моєї долі [поезії] / М. Вінграновський; упор. Є Пшеничний . – Дрогобич : Коло, 2010. -161 с.
на русском языке
Винграновский, М. Сто стихотворений / М. Винграновский. - К. : Дніпро, 1967. - 98 с.
Винграновский, М. Третья книга : стихи / М. Винграновский. - М. : Сов. писатель, 1972. - 110 с.
Винграновский, М. Козерог : стихи / М. Винграновский. - М. : Сов. писатель, 1972. - 94 с.
Винграновский, М. Козерог : стихи / М. Винграновский. – М. : Мол. гвардія, 1977. – 94 с.
Винграновский, М. На серебряном берегу : стихотворения, поэма / М. Винграновский. – М. : Сов. писатель, 1983. – 128 с.
Винграновский, М. Стихотворения / М. Винграновский. – М. : Худож. Лит., 1986. – 320 с.
Винграновский, М. Лето на Десне : повести и рассказы / М. Винграновский. – М. : Сов. писатель. – 1987. – 313 с.
Винграновский, М. Сашко и Сироманец : сценарий / М. Винграновский // Искусство кино. - 1989. - № 11. - С. 92 - 117.